Please, stop this moment! Один день з життя Фауста.

 Осінь хрустить листям під ногами, пахне туманами й імбирним чаєм. Парки викупані сонцем, сміхом і теплом.

Діти збирають оберемки листя в сухі букети, визбирують каштани – в кого кращий. Пірнаю пальцями в кишеню  - кращий вже у мене. Кожному свої скарби.

Жінки мудрого віку вигулюють собак з вигадливими зачісками. 

 Голуби, наїджені за літо, ходять перевальчиком по скошеній траві – чекають, поки їх погодує чиясь турботлива рука.

 Збоку низький дерев’яний прилавок гнеться під горою бубликів, зв’язаних у великі спіралі намиста: глазуровані, макові і кунжутні. І продавець – сама як бублик: кругла, підрум’янена і солодко усміхнена.

І от в цей момент в цьому парку ти так далеко від проблем буденності. Тільки тепла осінь, гори листя, насичені кольори, розсипи каштанів. В одній руці вірші Шарля Бодлера, в іншій – хризантеми кольору обліпихи.

 Промені спадають між деревами, стрибають між тінями, заливають день м’яким медовим світлом. Проходиш вимощеними доріжками, вбираєш кожен колір, кожен вигин - як імпресіоніст.  Очі болять від краси і золота.

  І хочеться тут жити – в цей час, в цю осінь, під цим солодким небом. Завжди. І тепер ти розумієш Фауста і подумки кричиш «Зупинися, мить! Ще.на.секунду. Зупинись.»