Oh my words!

 Осінь хрустить листям під ногами, пахне туманами й імбирним чаєм. Парки викупані сонцем, сміхом і теплом. Діти збирають оберемки листя в сухі букети, визбирують каштани – в кого кращий. Пірнаю пальцями в кишеню  - кращий вже у мене. Кожному свої скарби. Жінки мудрого віку вигулюють собак з вигадливими зачісками.   Голуби, наїджені за літо, ходять перевальчиком по скошеній траві – чекають, поки їх погодує чиясь турботлива рука.  Збоку низький дерев’яний прилавок гнеться під горою бубликів, зв’язаних у великі спіралі намиста: глазуровані, макові і кунжутні. І продавець – сама як бублик: кругла, підрум’янена і солодко усміхнена. І от в цей момент в цьому парку ти так далеко від проблем буденності. Тільки тепла осінь, гори листя, насичені кольори, розсипи каштанів. В одній руці вірші Шарля Бодлера, в іншій – хризантеми кольору обліпихи.   Промені спадають між деревами, стрибають між тінями, заливають день м’яким медовим світлом. Проходиш ви...

За вікном - осінній вечір з м’яким обліпиховим світлом ліхтарів і жовтневою прохолодою. Сиджу на м’яких подушках у притишеному світлі кімнати. Вдихаю запах розпеченого воску і гріюся трав’яним чаєм.  Навколо люди повільно вмощуються на свої місця: через хвилину почнеться сеанс медитації. Я серйозно готуюсь до клінінгу думок: обіцяю собі, що цього разу без відволікань.  Медитація – у недуманні про буденне і мінливе. Коли «дивишся» на своє дихання і відчуваєш, як кожне слово, зашифроване санскритом , проникає у твої чакри і «чарівним бальзамом» загоює твоє наболіле. Все інше почекає . З-о-с-е-р-е-д-и-т-и-с-ь. Вдих-видих. Чую акорди гітари з написом GAURANGA -«золототілий». «Золота гітара, золоті струни, золота музика – яка метафоричність» - голос в моїй голові не зупинити. Ом-харі-ом – це вже співаю вголос разом з іншими. «Хм, треба сказати всім, хто хотів затягнути мене в караоке, що співаю я лиш на медитаціях. Хай приходять» Ом-харі-ом – перебиваю свої думки. «Зос...