Час, коли цінуєш час!

У всій квартирі грає новорічна музика, а я сиджу на улюбленому творчому підвіконні й разом зі сніжинками ловлю натхнення на останню в цьому році замітку і десь в душі картаю себе за те, що їх було так мало, хоч чернетка з ідеями списана вщент! 

Згадую, як це-коли приходять свято, бо зовсім недавно тільки прийшло відчуття зими: не з першим снігом на початку грудня і не з теперішніми похолоданнями-снігопадами, і навіть не тоді, як прикрасила фіолетовими-срібними кульками двометрову ялинку.

 Моя некалендарна зима прийшла банально-запахом мандаринів. Одного теплого (майже весна) вечора в очікуванні зеленого чоловічка (я не про НЛО, а світлофор), з повними руками пакунків-телефоном-чашкою велетенського лате – останнім романом Фіцджеральда мені запахло – так-так, ви вгадали, мандаринами! І в цей момент хтось позаду зашарудів целофаном: великий-високий-зарослий тижневою щетиною дядько розірвав свого пакета з мандариновим щастям і прямо посеред вулиці зчищав зубами помаранчеву шкірку і тими ж зубами жадно  проковтував по півплода за раз! Винувато подивився на мене(попався на гарячому) і вже трохи полегшено(ніхто ж не відбирає) продовжив свою нехитру справу! Я, звісно не втрималась - пирснула сміхом (ні, ну вибачте, картина каламбурна, як не крути), і саме в цей момент: «Привіт, зима, як ся маєш?»

Що для вас означає зима? Чи свята? Сніг, мороз, ті ж мандарини, хвоя, червоні носи, гаряче вино, бій курантів, теплі рукавички, ще тепліші обійми, трохи простуд і тонни вітаміну С. Колядки, імбирне печиво, високі цілі й натхненні мрії, обіцянки собі й нова супермодна сукня, яку вдягнеш рівно один раз?!

Для мене зима (окрім вищесказаного) – це час спонтанних вчинків і раптових рішень: коли посеред робочого дня хочеться послухати класику і ось уже ввечері ти в готичному органному залі, де майже порожньо і від того здається, що існує лише музика і ти, ти і музика. А в цей момент виявляється, що завтра День народження Бетховена, і кращого приводу для культурної програми годі й шукати.

Це час, коли вирішуєш зайти в метро на наступній станції, а натомість проходиш весь центр Києва через усі новорічні ярмарки, під гірляндами-ялинками, повз Санта Клаусів з Дідами Морозами, з чашкою мандаринового глінтвейну (і не тому, що класичний набрид, а бо магічно-неймовірна атмосфера і так п`янить).

Це час, коли все навколо здається святковим, навіть звичні ліхтарі, які світять щоооодня! Весь рік! Але ні, тепер вони особливо золотисті, яскраві і взагалі, як з французьких фільмів. Взагалі люблю, коли реальність нагадує фільми, бо ж звідки ті всі сценарії, як не з життя?

Це час, коли в тобі борються дві особистості: романтично-мрійлива з критично-саркастичною. Остання каже: «Яке свято, дорогенька?»  Голий асфальт, робочі будні і нездійсненні мрії на фоні авітамінозу.

 А перша продовжує вірити, загадувати бажання під пісні Сінатри, які звучать саундтреком зими.

Час, коли віриш у чудо, підводиш підсумки і загадуєш найсміливіше за чашкою какао чи апельсинового чаю. 

Коли о пів на одинадцяту перед сном раптом вирішуєш, що просто життєво необхідно змайструвати різдвяний віночок і ледь стримуєшся, щоб не прибити цвяха на двері посеред ночі (привіт, сусіди).

Коли в скаженому ритмі шукаєш подарунки і запаковуєш їх під улюблені різдвяні фільми, які бачила 100500 разів.

Коли так легко прорізати залізничними шляхами відстань через безліч міст, щоб побачити друзів перед Новим роком, коли хочеться бути добрішою, сміливішою, сміятися-тільки щиро, любити - тільки по-справжньому, обіймати-бо так тепліше.

Коли життя продовжується, а на горизонті разом із пізнім зимовим сонцем народжуються нові помаранчево-несміливі мрії.

Це час, коли цінуєш час!